Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Реформа 1861 року для жителів містечка Локачів, як і для усіх селян, виявилась грабіжницьким актом. Це видно хоча б з того, що за інвентарними правилами 1847 – 1848 рр. З піші і 71 чиншове господарства мали в цілому всього 174 десятини придатної землі. Поміщик Ф. Півницький в уставній грамоті за селянами залишив трохи більше 74 десятин. Хоч урядові установи і закріпили за селянами понад 172 десятини, в тому числі 9 десятин непридатної для обробітку землі, однак кількість тих господарств, що мали право на польовий наділ, зменшили до 42. Решта селян мала право лише на володіння присадибними ділянками.
Після реформи 1861 року в Локачах виникають перші капіталістичні підприємства. У 1868 році тут уже було 2 суконні фабрики (вартість річної продукції яких дорівнювала 450 крб.) та цегельний завод, де працювала містечкова біднота й селяни-чиншовики. Значна частина продукції суконних фабрик збувалась в 36 крамницях містечка. Селяни займалися кустарними промислами, які тут велися здавна. Особливо були розвинутими столярне виробництво, виготовлення деяких сільськогосподарських знарядь, ковальська справа, ткацтво; цим займались у кожному господарстві. Вироби кустарної промисловості збувались на місцевих ринках та ярмарках, що відбувались в Локачах.
За даними 1908 року, тут проводились кожного 15 числа одноденні ярмарки. Крім того, влаштовувались й кількаденні ярмарки. Напередодні першої світової війни Локачі були значним населеним пунктом, де проживало 2490 чоловік4. Але освіта й культура в містечку лишалися на низькому рівні. В церковнопарафіяльній школі діти трудящих не могли навчатися у зв’язку з тяжким матеріальним становищем, відсутністю взуття й одягу; вчилися лише діти заможних селян. Культурно-освітніх закладів зовсім не було. Школа і церква виховували смирення та послушність властям.
Під час першої світової війни багато чоловіків з села мобілізували на фронт. Селяни під впливом більшовиків ставали на бік революції. С. Л. Осадчук (член КПЗУ з 1924 року) та Й.О. Литвинчук були учасниками Жовтневого збройного повстання в Петрограді.
В 1916 році Локачі були окуповані австро-німецькими військами. 1919 року село захопили білополяки.
У серпні 1920 року Перша Кінна армія С. М. Будьонного визволила Локачі. Її бійцями стали й жителі містечка. Відважним червоноармійцем був І. Ф. Тарасюк (член КПРС з 1920 р.), який у 1918 році добровільно пішов до лав Червоної Армії. Всю громадянську війну разом з бійцями Першої Кінної армії він громив Денікіна, білополяків, Врангеля.
Але згідно з Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 року Локачі опинилися під владою буржуазно-поміщицької Польщі і перебували в її складі до 17 вересня 1939 року. Щодо адміністративного поділу це було містечко Горохівського повіту, розташоване на території Свинюхської гміни, з 255 житловими будинками та з населенням 1794 чоловіка.
В роки польської окупації Локачі лишалися звичайним містечком, населення якого займалося ремеслом і торгівлею, частково землеробством.
В результаті закону про парцеляцію землі, тобто про продаж невеликими ділянками (парцелами) частини державних і поміщицьких земель, більшу частину наділів було передано у власність осадникам та польському населенню Локачів – надійній опорі польської колонізації, їм було надано більше політичних, економічних прав з метою підтримання міжнаціонального розбрату.
Трудящі містечка зазнавали не тільки жорстокого економічного гніту та політичного безправ’я, але й тяжкого національного гноблення, дискримінації. Українська мова переслідувалась, і все українське проголошувалося ворожим польській державі. Щоб розпалити національну ворожнечу, польські власті надавали пільги польським селянам, зокрема в придбанні парцел. Крім того, поляки платили менші податки.
Локачинці, як могли, чинили опір: своєчасно не сплачували державі податки, підпалювали панський хліб.
На початку 1924 року в Локачах утворено підпільний райком КПЗУ, що спрямовував роботу 8 комуністичних осередків навколишніх сіл, де налічувалось 32
Локачі
Сторінка 2 з 6
1803 році тут відкрили парафіяльне училище, яке через брак коштів невдовзі припинило своє існування. Лише з 1817 року розпочалось нормальне навчання в училищі, але до 1824 року тут навчали польською, а потім – російською мовами. У 1829 році шкільне приміщення згоріло і навчання відновилось лише у 1830 році. Під час польського повстання 1830 – 1831 рр. школа була закрита і тільки 1835 року відновила свою роботу. Після реформи 1861 року в Локачах виникають перші капіталістичні підприємства. У 1868 році тут уже було 2 суконні фабрики (вартість річної продукції яких дорівнювала 450 крб.) та цегельний завод, де працювала містечкова біднота й селяни-чиншовики. Значна частина продукції суконних фабрик збувалась в 36 крамницях містечка. Селяни займалися кустарними промислами, які тут велися здавна. Особливо були розвинутими столярне виробництво, виготовлення деяких сільськогосподарських знарядь, ковальська справа, ткацтво; цим займались у кожному господарстві. Вироби кустарної промисловості збувались на місцевих ринках та ярмарках, що відбувались в Локачах.
За даними 1908 року, тут проводились кожного 15 числа одноденні ярмарки. Крім того, влаштовувались й кількаденні ярмарки. Напередодні першої світової війни Локачі були значним населеним пунктом, де проживало 2490 чоловік4. Але освіта й культура в містечку лишалися на низькому рівні. В церковнопарафіяльній школі діти трудящих не могли навчатися у зв’язку з тяжким матеріальним становищем, відсутністю взуття й одягу; вчилися лише діти заможних селян. Культурно-освітніх закладів зовсім не було. Школа і церква виховували смирення та послушність властям.
Під час першої світової війни багато чоловіків з села мобілізували на фронт. Селяни під впливом більшовиків ставали на бік революції. С. Л. Осадчук (член КПЗУ з 1924 року) та Й.О. Литвинчук були учасниками Жовтневого збройного повстання в Петрограді.
В 1916 році Локачі були окуповані австро-німецькими військами. 1919 року село захопили білополяки.
У серпні 1920 року Перша Кінна армія С. М. Будьонного визволила Локачі. Її бійцями стали й жителі містечка. Відважним червоноармійцем був І. Ф. Тарасюк (член КПРС з 1920 р.), який у 1918 році добровільно пішов до лав Червоної Армії. Всю громадянську війну разом з бійцями Першої Кінної армії він громив Денікіна, білополяків, Врангеля.
Але згідно з Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 року Локачі опинилися під владою буржуазно-поміщицької Польщі і перебували в її складі до 17 вересня 1939 року. Щодо адміністративного поділу це було містечко Горохівського повіту, розташоване на території Свинюхської гміни, з 255 житловими будинками та з населенням 1794 чоловіка.
В роки польської окупації Локачі лишалися звичайним містечком, населення якого займалося ремеслом і торгівлею, частково землеробством.
В результаті закону про парцеляцію землі, тобто про продаж невеликими ділянками (парцелами) частини державних і поміщицьких земель, більшу частину наділів було передано у власність осадникам та польському населенню Локачів – надійній опорі польської колонізації, їм було надано більше політичних, економічних прав з метою підтримання міжнаціонального розбрату.
Трудящі містечка зазнавали не тільки жорстокого економічного гніту та політичного безправ’я, але й тяжкого національного гноблення, дискримінації. Українська мова переслідувалась, і все українське проголошувалося ворожим польській державі. Щоб розпалити національну ворожнечу, польські власті надавали пільги польським селянам, зокрема в придбанні парцел. Крім того, поляки платили менші податки.
Локачинці, як могли, чинили опір: своєчасно не сплачували державі податки, підпалювали панський хліб.
На початку 1924 року в Локачах утворено підпільний райком КПЗУ, що спрямовував роботу 8 комуністичних осередків навколишніх сіл, де налічувалось 32
Дивиться також інші населені пункти району:
- Шельвів
- Холопичі
- Твориничі
- Семеринське
- Привітне
- Марковичі
- Колпитів
- Кисилин
- Дорогиничі
- Війниця
- Бубнів
- Береськ
- Старий Загорів
- Затурці