Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
17 вересня 1939 року Червона Армія почала визвольний похід, щоб подати руку допомоги своїм єдинокровним західноукраїнським братам. 19 вересня Олика стала вільною. Схвильовані, з квітами в руках зустрічали трудящі міста своїх визволителів. Щасливі люди обіймали радянських бійців і командирів, міцно тиснули їм руки, розпитували про життя трудящих у Країні Рад.
Було створено революційний орган влади – тимчасове управління, до складу якого увійшли кращі представники трудового населення. Він здійснив розподіл церковної і поміщицької землі між безземельними й малоземельними селянами. Передові робітники й селяни організували робітничу гвардію, яка підтримувала в містечку революційний порядок, охороняла підприємства.
Тимчасове управління очолило підготовку до виборів у Народні Збори Західної України. Делегатом від Олики трудящі обрали активного діяча комуністичного підпілля, організатора боротьби трудящих за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Радянською Україною А. С. Жовтянського. Радо зустріли оличани рішення Народних Зборів, а також Закон Верховної Ради СРСР, за яким Західна Україна стала складовою частиною Союзу Радянських Соціалістичних республік.
У січні 1940 року створено Олицький район. Олика стала районним центром, а 18 жовтня 1940 року на підставі Указу Верховної Ради УРСР її віднесли до категорії селищ міського типу. Районним центром Олика лишалась до 1957 року, потім перебувала в складі Цуманського району, з січня 1963 року входить до складу Ківерцівського району.
На початку 1940 року в селищі були створені районні установи, які всі зусилля спрямовували на розвиток народного господарства й культурне будівництво. Промислові підприємства – млини, олійниця, пивзавод, матеріальні цінності, промислові товари й сировина були націоналізовані, а кустарі-ремісники об’єдналися в артілі. Конфісковані землі і реманент поміщика Радзівілла стали власністю новоорганізованого держкінзаводу.
В селищі відкрили дві школи: середню й початкову, викладання в них велось українською мовою. Гостинно відчинили двері кінотеатр і бібліотека.
Щоб швидше ліквідувати неписьменність, в Олиці відкрили вечірню школу.
Трудящі стали широко користуватись безплатною медичною допомогою. В перші дні визволення почали діяти лікарня, поліклініка і аптека.
Окрилені першими успіхами, трудівники Олики віддавали всі сили й енергію для великої справи соціалістичного будівництва. Але розбійницький напад фашистської
Німеччини на нашу країну 22 червня 1941 року перервав мирну працю трудящих Олики. 28 червня 1941 року гітлерівські війська вступили в Олику. Окупанти лютували тут два з половиною роки. Це був час масових убивств і нечуваних тортур, пограбувань й насильств, голоду.
30 червня 1942 року в Олиці фашисти розстріляли понад 4 тис. чоловіків, жінок і дітей.
Свої криваві злочини гітлерівці чинили за активною допомогою українських буржуазних націоналістів. Це вони створили так звану українську поліцію, мов пси нишпорили по селищу й присілках, полювали на радянських патріотів, ув'язнювали мирних громадян, допомагали окупантам вивозити на каторгу до Німеччини юнаків і дівчат Олики.
23 квітня 1943 року гітлерівці зігнали 507 жителів Олики на замкову площу, відібрали 122 чоловіка і вивезли на каторжні роботи до Німеччини, звільнивши лише стариків, жінок й дітей. Окупанти зруйнували й спалили в Олиці 404 житлових і 326 господарських будівель, відібрали у жителів селища 825 коней, 2088 голів рогатої худоби, 739 свиней, 18 тис. штук птиці. Загальна сума збитків, заподіяних німецько-фашистськими окупантами народному господарству Олики, перевищувала 83 мільйони карбованців.
Разом з усім радянським народом понад 150 оличан виявили зразки мужності й відваги при захисті Вітчизни, сім чоловік були відзначені урядовими нагородами, багатьох удостоєно медалей.
2 лютого 1944 року частини 1-го Українського фронту визволили Олику. В селищі відновили свою діяльність партійні та радянські органи. Розпочалася напружена робота. Трудівники відбудовували народне господарство, подавали допомогу фронту.
У 1945 році в селищі вже працювали паровий млин, харчокомбінат, хлібозавод, стали до ладу кінний завод, МТС, лікарня, середня й семирічна школи,
Олика
Сторінка 4 з 7
їх віра в те, що довгождана допомога прийде зі Сходу.17 вересня 1939 року Червона Армія почала визвольний похід, щоб подати руку допомоги своїм єдинокровним західноукраїнським братам. 19 вересня Олика стала вільною. Схвильовані, з квітами в руках зустрічали трудящі міста своїх визволителів. Щасливі люди обіймали радянських бійців і командирів, міцно тиснули їм руки, розпитували про життя трудящих у Країні Рад.
Тимчасове управління очолило підготовку до виборів у Народні Збори Західної України. Делегатом від Олики трудящі обрали активного діяча комуністичного підпілля, організатора боротьби трудящих за соціальне й національне визволення і возз’єднання з Радянською Україною А. С. Жовтянського. Радо зустріли оличани рішення Народних Зборів, а також Закон Верховної Ради СРСР, за яким Західна Україна стала складовою частиною Союзу Радянських Соціалістичних республік.
У січні 1940 року створено Олицький район. Олика стала районним центром, а 18 жовтня 1940 року на підставі Указу Верховної Ради УРСР її віднесли до категорії селищ міського типу. Районним центром Олика лишалась до 1957 року, потім перебувала в складі Цуманського району, з січня 1963 року входить до складу Ківерцівського району.
На початку 1940 року в селищі були створені районні установи, які всі зусилля спрямовували на розвиток народного господарства й культурне будівництво. Промислові підприємства – млини, олійниця, пивзавод, матеріальні цінності, промислові товари й сировина були націоналізовані, а кустарі-ремісники об’єдналися в артілі. Конфісковані землі і реманент поміщика Радзівілла стали власністю новоорганізованого держкінзаводу.
В селищі відкрили дві школи: середню й початкову, викладання в них велось українською мовою. Гостинно відчинили двері кінотеатр і бібліотека.
Щоб швидше ліквідувати неписьменність, в Олиці відкрили вечірню школу.
Трудящі стали широко користуватись безплатною медичною допомогою. В перші дні визволення почали діяти лікарня, поліклініка і аптека.
Окрилені першими успіхами, трудівники Олики віддавали всі сили й енергію для великої справи соціалістичного будівництва. Але розбійницький напад фашистської
Німеччини на нашу країну 22 червня 1941 року перервав мирну працю трудящих Олики. 28 червня 1941 року гітлерівські війська вступили в Олику. Окупанти лютували тут два з половиною роки. Це був час масових убивств і нечуваних тортур, пограбувань й насильств, голоду.
30 червня 1942 року в Олиці фашисти розстріляли понад 4 тис. чоловіків, жінок і дітей.
Свої криваві злочини гітлерівці чинили за активною допомогою українських буржуазних націоналістів. Це вони створили так звану українську поліцію, мов пси нишпорили по селищу й присілках, полювали на радянських патріотів, ув'язнювали мирних громадян, допомагали окупантам вивозити на каторгу до Німеччини юнаків і дівчат Олики.
23 квітня 1943 року гітлерівці зігнали 507 жителів Олики на замкову площу, відібрали 122 чоловіка і вивезли на каторжні роботи до Німеччини, звільнивши лише стариків, жінок й дітей. Окупанти зруйнували й спалили в Олиці 404 житлових і 326 господарських будівель, відібрали у жителів селища 825 коней, 2088 голів рогатої худоби, 739 свиней, 18 тис. штук птиці. Загальна сума збитків, заподіяних німецько-фашистськими окупантами народному господарству Олики, перевищувала 83 мільйони карбованців.
Разом з усім радянським народом понад 150 оличан виявили зразки мужності й відваги при захисті Вітчизни, сім чоловік були відзначені урядовими нагородами, багатьох удостоєно медалей.
2 лютого 1944 року частини 1-го Українського фронту визволили Олику. В селищі відновили свою діяльність партійні та радянські органи. Розпочалася напружена робота. Трудівники відбудовували народне господарство, подавали допомогу фронту.
У 1945 році в селищі вже працювали паровий млин, харчокомбінат, хлібозавод, стали до ладу кінний завод, МТС, лікарня, середня й семирічна школи,