Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В цей час послаблюється національний та зникає релігійний гніт. Зменшується вплив католицького духовенства. В 1784 році в Олиці було побудовано православну церкву, при якій відкрито школу грамоти. В середині XIX століття в Олиці було збудовано ще 3 православні церкви, відкрито церковнопарафіяльну школу.
Звільнення від кріпацтва не поліпшило економічного становища трудящих Олики. Залишки кріпаччини – викупні платежі за землю, відробітки та інші побори й здирства феодалів – призвели до крайнього зубожіння селян. Проте реформа 1861 року глибоко вплинула на всю економічну систему країни, створивши передумови для розвитку капіталізму. У 70-х роках XIX століття за 9 км від містечка прокладено залізничну колію й побудовано станцію Олика. Це забезпечило розвиток ремесел і торгівлі в Олиці. У містечку створюються промислові підприємства, здебільшого кустарного типу. Серед них фабрика клею, завод для вичинки шкір, п’ять олійниць, лісопильний завод. У місті вже було 116 приватних крамниць.
В Олиці зростає населення. На початку XX століття тут налічувалося 419 дворів і проживало 5780 чоловік. Однак була лише одна церковнопарафіяльна школа, де навчалися діти заможних.
З розвитком капіталізму посилювались експлуатація і класове розшарування населення, частина якого – робітники – працювала на підприємствах, інші займалися ремеслами, селяни йшли в найми до Радзівіллів і працювали на тартаку.
Хвилі революції 1905 – 1907 рр. докотились до Волині. У квітні 1905 року робітники тартака організували страйк, який тривав тиждень. Війська, що були викликані властями, придушили його. Тоді ж луцький повітовий справник звертався до голови міської управи з проханням збільшити кількість поліцейських постів: селяни чинили потрави поміщицьких угідь і підпалювали маєтки.
Під час столипінської реакції більшовицькі організації переправляли марксистсько-ленінську літературу з-за кордону через Волинь. Наляканий цією подією начальник Волинського губернського жандармського управління в грудні 1910 року повідомляв, «що один з таких шляхів проходить через Берестечко – Олику – Ровно».
Велику радість жителям містечка принесла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вже в грудні 1917 року в Олиці було проголошено Радянську владу.
Але на початку 1918 року Олику захопили австро-німецькі окупанти, після їх вигнання – націоналістичні банди Петлюри. Навесні 1920 року сюди прийшли білополяки, встановили тут жорстокий окупаційний режим, землю повернули поміщикам й куркулям.
Трудящі Олики самовіддано боролися за владу Рад. Вони допомагали 1-й Кінній армії С. М. Будьонного, яка влітку 1920 року вигнала білополяків з Волині. Олика знову стала радянською. В місті створювались радянські установи, було встановлено робітничий контроль на підприємствах, понад 2 тис. га поміщицьких земель було конфісковано, селяни приступили до її розподілу.
Проте Радянська влада в Олиці протрималася недовго: За Ризьким договором західна частина Волині, в тому числі й Олика, опинилась під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
Перша світова та громадянська війни завдали місту спустошень, що позначилось на його економічному становищі. Більш як на 1000 чоловік зменшилось населення. На підприємствах Олики умови праці були надзвичайно важкі: чотирнадцяти-годинний, а то й довший робочий день, низька оплата праці.
Податки, штрафи виснажували людей, залишаючи їх без засобів до існування. Селяни змушені були майже за безцінь працювати на Радзівілла, щоб заробити собі на шматок хліба. За 15 – 16-годинну роботу їм платили лише 50 – 70 грошів.
Польські власті намагалися ліквідувати українську культуру, полонізувати й окатоличити українське населення. В Олиці у 20-х роках існувало дві семирічки, навчали тут польською мовою. До того ж навчання було платним. Тому діти трудящих, які не мали змоги платити за навчання, залишались поза школою.
На низькому рівні було й медичне обслуговування населення. Дві примітивні амбулаторії (в одній з них працював лише один лікар, а в другій – фельдшер) обслуговували населення міста і гміни. Правда, в Олиці були ще один приватний лікар і фельдщер, але за медичну допомогу вони брали недоступну для
Олика
Сторінка 2 з 7
грошові податки, виконували різні повинності, за вимогою магістрату і феодала перевозили ліс. дрова, працювали на шляхах тощо.В цей час послаблюється національний та зникає релігійний гніт. Зменшується вплив католицького духовенства. В 1784 році в Олиці було побудовано православну церкву, при якій відкрито школу грамоти. В середині XIX століття в Олиці було збудовано ще 3 православні церкви, відкрито церковнопарафіяльну школу.
В Олиці зростає населення. На початку XX століття тут налічувалося 419 дворів і проживало 5780 чоловік. Однак була лише одна церковнопарафіяльна школа, де навчалися діти заможних.
З розвитком капіталізму посилювались експлуатація і класове розшарування населення, частина якого – робітники – працювала на підприємствах, інші займалися ремеслами, селяни йшли в найми до Радзівіллів і працювали на тартаку.
Хвилі революції 1905 – 1907 рр. докотились до Волині. У квітні 1905 року робітники тартака організували страйк, який тривав тиждень. Війська, що були викликані властями, придушили його. Тоді ж луцький повітовий справник звертався до голови міської управи з проханням збільшити кількість поліцейських постів: селяни чинили потрави поміщицьких угідь і підпалювали маєтки.
Під час столипінської реакції більшовицькі організації переправляли марксистсько-ленінську літературу з-за кордону через Волинь. Наляканий цією подією начальник Волинського губернського жандармського управління в грудні 1910 року повідомляв, «що один з таких шляхів проходить через Берестечко – Олику – Ровно».
Велику радість жителям містечка принесла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вже в грудні 1917 року в Олиці було проголошено Радянську владу.
Але на початку 1918 року Олику захопили австро-німецькі окупанти, після їх вигнання – націоналістичні банди Петлюри. Навесні 1920 року сюди прийшли білополяки, встановили тут жорстокий окупаційний режим, землю повернули поміщикам й куркулям.
Трудящі Олики самовіддано боролися за владу Рад. Вони допомагали 1-й Кінній армії С. М. Будьонного, яка влітку 1920 року вигнала білополяків з Волині. Олика знову стала радянською. В місті створювались радянські установи, було встановлено робітничий контроль на підприємствах, понад 2 тис. га поміщицьких земель було конфісковано, селяни приступили до її розподілу.
Проте Радянська влада в Олиці протрималася недовго: За Ризьким договором західна частина Волині, в тому числі й Олика, опинилась під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
Перша світова та громадянська війни завдали місту спустошень, що позначилось на його економічному становищі. Більш як на 1000 чоловік зменшилось населення. На підприємствах Олики умови праці були надзвичайно важкі: чотирнадцяти-годинний, а то й довший робочий день, низька оплата праці.
Податки, штрафи виснажували людей, залишаючи їх без засобів до існування. Селяни змушені були майже за безцінь працювати на Радзівілла, щоб заробити собі на шматок хліба. За 15 – 16-годинну роботу їм платили лише 50 – 70 грошів.
Польські власті намагалися ліквідувати українську культуру, полонізувати й окатоличити українське населення. В Олиці у 20-х роках існувало дві семирічки, навчали тут польською мовою. До того ж навчання було платним. Тому діти трудящих, які не мали змоги платити за навчання, залишались поза школою.
На низькому рівні було й медичне обслуговування населення. Дві примітивні амбулаторії (в одній з них працював лише один лікар, а в другій – фельдшер) обслуговували населення міста і гміни. Правда, в Олиці були ще один приватний лікар і фельдщер, але за медичну допомогу вони брали недоступну для