Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Багато горя, матеріальної шкоди завдали жителям Цумані фашистські окупанти та банди українських буржуазних націоналістів. Вони забрали у населення коней, худобу, зруйнували тартак, маслозавод, крупорушку та інші
підприємства, а також 94 житлові будинки, 147 господарських споруд, школу, лікарню, амбулаторію і крамниці.
26 січня 1944 року партизанські загони 1-го з’єднання генерал-майора В. А. Бегми зав’язали бій з ворожим гарнізоном, що укріпився в Цумані. Бій тривав кілька днів. Підійшли частини 13-ї армії 1-го Українського фронту. Фашисти створили на підступах до Цумані міцний вузол опору. В розгромі ворожих укріплень особливо відзначився ескадрон гвардії капітана Д. П. Васильєва. Оточений ворогами, ескадрон протягом 18 годин вів нерівний бій. За цей час він відбив кілька атак, знищив понад 400 ворожих солдат і офіцерів, 5 автомашин, 4 дзоти тощо. В цьому бою загинув відважний командир. За героїзм і відвагу, за вміле керівництво боєм йому посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу. З лютого 1944 року селище зайняли воїни 13-ї армії 1-го Українського фронту.
З перших днів визволення Цумані відновили діяльність райком партії, райвиконком, виконком селищної Ради депутатів трудящих. Багато чоловіків пішло до лав Червоної Армії громити гітлерівців на фронтах Вітчизняної війни. Жителі селища вносили і свій вклад у справу розгрому ненависного ворога. Вони збирали кошти на побудову танкової колони, авіаескадрильї, передавали радянським воїнам теплі речі, продукти харчування тощо. Розгорнулися роботи по відбудові селища і господарства. Вже у червні тут працювали млин, цехи райпромкомбінату, МТС, а при ній – майстерня, де ремонтувалися плуги, вози, кінні молотарки, зерноочисні машини тощо. Відбудували лісопильний завод. Проводилися роботи по заготівлі і вивезенню лісу для потреб вугільної промисловості Донбасу. Активно працювали жінки. Так, робітниці лісозаводу Ф. М. Денисюк, П. Н. Арендарчук та багато інших виконували змінні завдання на 125 – 130 процентів.
Переборюючи труднощі воєнного часу і відбудовного періоду, райком партії, райвиконком, селищна Рада мобілізували всіх жителів на відбудову селища. Сотні жінок, підлітків виходили щодня на роботу, розчищали руїни, допомагали робітникам у відбудові промислових підприємств, житла тощо.
У лютому 1948 року при деревообробному комбінаті відкрили фабрично-заводську школу з піврічним строком навчання, де готували слюсарів, столярів, теслярів. До неї вступили 103 юнаки з Цумані, а також із сіл Цуманського і Олицького районів. У липні відбувся перший випуск. Багато випускників залишилися працювати на деревообробному комбінаті, створеному в 1946 році.
Для подання допомоги безкінним господарствам, удовам та інвалідам Великої Вітчизняної війни під час весняних польових робіт було створено 41 супрягу, обладнано громадські токи.
Зростала політична й громадська активність населення Цумані. На сесії селищної Ради, що відбулася в січні 1948 року, утворили 5 постійно діючих комісій: сільськогосподарську, бюджетно-фінансову, культурно-освітню, шляхову, охорони здоров’я, до складу яких увійшли депутати й активісти. Депутати селищної Ради організовували суботники по впорядкуванню вулиць, площ, скверів і дворів.
Уже в червні 1948 року до райкому партії, райвиконкому і селищної Ради від селян Цумані надходили пропозиції про необхідність утворення колгоспу, а також заяви про бажання вступити до нього. А наприкінці серпня 26 селянських господарств об’єдналися в сільськогосподарську артіль. Їх приклад наслідували інші. За 1949 – 1950 рр. артіль стала однією з найбільших у районі. Швидкими темпами розгорталося будівництво господарських приміщень, механізація трудомістких процесів у рільництві і тваринництві. У спорудженні господарських приміщень значну допомогу молодому колгоспному господарству подавали робітники лісгоспзагу і деревообробного комбінату. Зростали кадри колгоспного виробництва. В артілі працювали агротехнічний і зоотехнічний гуртки, в яких щороку навчалось 80 – 100 льонарів, тваринників та інших. Поповнювалися ряди колгоспних механізаторів.
У 1958 році колгосп було реорганізовано, його землі передали сусіднім артілям, а частину – лісгоспзагу. Колишні колгоспники почали працювати в лісгоспзагу, на деревообробному комбінаті, який з колишнього князівського тартака за роки
Цумань
Сторінка 4 з 6
району діяли також партизанські загони і з’єднання С. А. Ковпака, В. А. Бегми, О. Ф. Федорова, Д. М. Медведєва. В їх складі теж були селяни й робітники селища.Багато горя, матеріальної шкоди завдали жителям Цумані фашистські окупанти та банди українських буржуазних націоналістів. Вони забрали у населення коней, худобу, зруйнували тартак, маслозавод, крупорушку та інші
26 січня 1944 року партизанські загони 1-го з’єднання генерал-майора В. А. Бегми зав’язали бій з ворожим гарнізоном, що укріпився в Цумані. Бій тривав кілька днів. Підійшли частини 13-ї армії 1-го Українського фронту. Фашисти створили на підступах до Цумані міцний вузол опору. В розгромі ворожих укріплень особливо відзначився ескадрон гвардії капітана Д. П. Васильєва. Оточений ворогами, ескадрон протягом 18 годин вів нерівний бій. За цей час він відбив кілька атак, знищив понад 400 ворожих солдат і офіцерів, 5 автомашин, 4 дзоти тощо. В цьому бою загинув відважний командир. За героїзм і відвагу, за вміле керівництво боєм йому посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу. З лютого 1944 року селище зайняли воїни 13-ї армії 1-го Українського фронту.
З перших днів визволення Цумані відновили діяльність райком партії, райвиконком, виконком селищної Ради депутатів трудящих. Багато чоловіків пішло до лав Червоної Армії громити гітлерівців на фронтах Вітчизняної війни. Жителі селища вносили і свій вклад у справу розгрому ненависного ворога. Вони збирали кошти на побудову танкової колони, авіаескадрильї, передавали радянським воїнам теплі речі, продукти харчування тощо. Розгорнулися роботи по відбудові селища і господарства. Вже у червні тут працювали млин, цехи райпромкомбінату, МТС, а при ній – майстерня, де ремонтувалися плуги, вози, кінні молотарки, зерноочисні машини тощо. Відбудували лісопильний завод. Проводилися роботи по заготівлі і вивезенню лісу для потреб вугільної промисловості Донбасу. Активно працювали жінки. Так, робітниці лісозаводу Ф. М. Денисюк, П. Н. Арендарчук та багато інших виконували змінні завдання на 125 – 130 процентів.
Переборюючи труднощі воєнного часу і відбудовного періоду, райком партії, райвиконком, селищна Рада мобілізували всіх жителів на відбудову селища. Сотні жінок, підлітків виходили щодня на роботу, розчищали руїни, допомагали робітникам у відбудові промислових підприємств, житла тощо.
У лютому 1948 року при деревообробному комбінаті відкрили фабрично-заводську школу з піврічним строком навчання, де готували слюсарів, столярів, теслярів. До неї вступили 103 юнаки з Цумані, а також із сіл Цуманського і Олицького районів. У липні відбувся перший випуск. Багато випускників залишилися працювати на деревообробному комбінаті, створеному в 1946 році.
Для подання допомоги безкінним господарствам, удовам та інвалідам Великої Вітчизняної війни під час весняних польових робіт було створено 41 супрягу, обладнано громадські токи.
Зростала політична й громадська активність населення Цумані. На сесії селищної Ради, що відбулася в січні 1948 року, утворили 5 постійно діючих комісій: сільськогосподарську, бюджетно-фінансову, культурно-освітню, шляхову, охорони здоров’я, до складу яких увійшли депутати й активісти. Депутати селищної Ради організовували суботники по впорядкуванню вулиць, площ, скверів і дворів.
Уже в червні 1948 року до райкому партії, райвиконкому і селищної Ради від селян Цумані надходили пропозиції про необхідність утворення колгоспу, а також заяви про бажання вступити до нього. А наприкінці серпня 26 селянських господарств об’єдналися в сільськогосподарську артіль. Їх приклад наслідували інші. За 1949 – 1950 рр. артіль стала однією з найбільших у районі. Швидкими темпами розгорталося будівництво господарських приміщень, механізація трудомістких процесів у рільництві і тваринництві. У спорудженні господарських приміщень значну допомогу молодому колгоспному господарству подавали робітники лісгоспзагу і деревообробного комбінату. Зростали кадри колгоспного виробництва. В артілі працювали агротехнічний і зоотехнічний гуртки, в яких щороку навчалось 80 – 100 льонарів, тваринників та інших. Поповнювалися ряди колгоспних механізаторів.
У 1958 році колгосп було реорганізовано, його землі передали сусіднім артілям, а частину – лісгоспзагу. Колишні колгоспники почали працювати в лісгоспзагу, на деревообробному комбінаті, який з колишнього князівського тартака за роки