Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
багатолюдний передвиборний мітинг, який пройшов під лозунгами: «Геть фашистський уряд Пілсудського!»,«Хай живе пролетарська революція!», «Хай живе возз’єднання Західної України з Українською Радянською Республікою!». Під лозунгами посилення боротьби проти фашизму, за зміцнення пролетарської солідарності і підтримки Радянського Союзу пройшла також масова першотравнева демонстрація в 1931 році.
Робітники й селяни підтримували всі заходи, що їх здійснювали комуністи. Вони розповсюджували листівки, заклики, прогресивні газети «Сель-Роб» і «Сила». Незважаючи на залякування, переслідування і терор властей та поліції, дні революційних свят в Цумані в тій чи іншій формі відзначалися щороку. Однією з таких форм було вивішування плакатів, транспарантів, розповсюдження листівок і відозв. Так, в день XVI роковин Великого Жовтня в селі були розповсюджені листівки, які закликали до боротьби за визволення західноукраїнських земель від окупантів.
У 1934 році трудящі Цумані взяли активну участь у двомісячному страйку селян Олицької гміни. Вони створили страйковий комітет і загін самооборони для захисту від поліції. І коли поліція з’явилась у Цумані, проти неї виступило «майже 500 селян, озброєних камінням і дрючками». Все ж поліції вдалося розігнати селян і заарештувати найбільш активних учасників цього страйку. Значну допомогу селянам подавали робітники місцевого тартака. Вони підтримували вимоги селян, брали участь у сутичках з поліцією.
Не припинялась боротьба трудящих Цумані за поліпшення свого становища і в наступні роки. Вони відмовлялися від сплати податків, розповсюджували комуністичні листівки тощо. Заповітною мрією жителів села було возз’єднання з Радянською Україною і встановлення Радянської влади.
Восени 1939 року ця мрія здійснилась. 18 вересня населення Цумані радісно зустрічало воїнів Червоної Армії. Одразу після визволення в селі було обрано тимчасовий комітет на чолі з комуністом Д. Гламаздою. Комітет націоналізував 26 тис. га лісу, 1000 га орної землі, луки, пасовища, озера, тартак, житлові будинки багатіїв. Багато селянських сімей переселилося в князівські та куркульські будинки, їх забезпечили паливом. На базі тартака було створено лісопильний завод. Діяли також маслозавод, крупорушка та інші дрібні підприємства. 1000 га орної землі, що належали раніше Радзівіллу, розподілили між безземельними і малоземельними селянами. 22 жовтня 1939 року в урочистій обстановці трудящі Цумані віддавали свої голоси за кандидатів у депутати до Народних Зборів. Своїм депутатом цуманці обрали колишнього члена КПЗУ В. І. Сищука.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 року Цумань стала районним центром.
Поступово налагоджувалось нове, радянське життя. Багато селянських господарств не мали тягла. Щоб допомогти їм обробити землю, в Цумані створили МТС. Почала діяти лікарня, де населенню безплатно подавали медичну допомогу. Сталися зміни і в культурному житті. Була відкрита семирічна школа з українською мовою викладання. Всі діти шкільного віку сіли за парти. Багато робітників і селян вчилися на курсах ліквідації неписьменності.
Та раптовий напад фашистської Німеччини на Радянський Союз зірвав мирні плани жителів селища. 29 червня 1941 року Цумань окупували німецько-фашистські загарбники. Почалися жахливі дні гітлерівської окупації. 28 серпня 1941 року фашисти розстріляли 45 чоловік, з них 12 жінок та 11 дітей. Окупанти грабували населення, розорювали селище. Та ні розстрілами, ні катуваннями вони не могли зламати волю трудящих до перемоги над ненависним ворогом. Вони відмовлялися виконувати розпорядження окупантів, ховали майно, продовольство, одяг, допомагали місцевим партизанським загонам, переховували поранених радянських воїнів, йшли в партизани4. Вже наприкінці 1941 року на території району почали діяти партизанські групи, які згодом об’єднались у великий загін, командиром якого став комуніст О. Ф. Філюк. Як члена КПЗУ пілсудчики засудили його до 8 років ув’язнення. Він був у тюрмі до вересня 1939 року.
Загін спершу діяв поблизу Цумані, потім на Ровенщині, а згодом влився в партизанське з’єднання А. П. Бринського. Біля Цумані партизани пустили під укіс 17 ворожих ешелонів з живою силою, танками та боєприпасами. На території
Цумань
Сторінка 3 з 6
Цуманські комуністи разом з членами місцевої організації «Сельроб-єдність» провадили велику агітаційну роботу серед населення. Разом з польськими комуністами вони використали передвиборну кампанію 1930 року для викриття колонізаторської політики польського уряду. Зокрема, провели в селі Робітники й селяни підтримували всі заходи, що їх здійснювали комуністи. Вони розповсюджували листівки, заклики, прогресивні газети «Сель-Роб» і «Сила». Незважаючи на залякування, переслідування і терор властей та поліції, дні революційних свят в Цумані в тій чи іншій формі відзначалися щороку. Однією з таких форм було вивішування плакатів, транспарантів, розповсюдження листівок і відозв. Так, в день XVI роковин Великого Жовтня в селі були розповсюджені листівки, які закликали до боротьби за визволення західноукраїнських земель від окупантів.
У 1934 році трудящі Цумані взяли активну участь у двомісячному страйку селян Олицької гміни. Вони створили страйковий комітет і загін самооборони для захисту від поліції. І коли поліція з’явилась у Цумані, проти неї виступило «майже 500 селян, озброєних камінням і дрючками». Все ж поліції вдалося розігнати селян і заарештувати найбільш активних учасників цього страйку. Значну допомогу селянам подавали робітники місцевого тартака. Вони підтримували вимоги селян, брали участь у сутичках з поліцією.
Не припинялась боротьба трудящих Цумані за поліпшення свого становища і в наступні роки. Вони відмовлялися від сплати податків, розповсюджували комуністичні листівки тощо. Заповітною мрією жителів села було возз’єднання з Радянською Україною і встановлення Радянської влади.
Восени 1939 року ця мрія здійснилась. 18 вересня населення Цумані радісно зустрічало воїнів Червоної Армії. Одразу після визволення в селі було обрано тимчасовий комітет на чолі з комуністом Д. Гламаздою. Комітет націоналізував 26 тис. га лісу, 1000 га орної землі, луки, пасовища, озера, тартак, житлові будинки багатіїв. Багато селянських сімей переселилося в князівські та куркульські будинки, їх забезпечили паливом. На базі тартака було створено лісопильний завод. Діяли також маслозавод, крупорушка та інші дрібні підприємства. 1000 га орної землі, що належали раніше Радзівіллу, розподілили між безземельними і малоземельними селянами. 22 жовтня 1939 року в урочистій обстановці трудящі Цумані віддавали свої голоси за кандидатів у депутати до Народних Зборів. Своїм депутатом цуманці обрали колишнього члена КПЗУ В. І. Сищука.
Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 року Цумань стала районним центром.
Поступово налагоджувалось нове, радянське життя. Багато селянських господарств не мали тягла. Щоб допомогти їм обробити землю, в Цумані створили МТС. Почала діяти лікарня, де населенню безплатно подавали медичну допомогу. Сталися зміни і в культурному житті. Була відкрита семирічна школа з українською мовою викладання. Всі діти шкільного віку сіли за парти. Багато робітників і селян вчилися на курсах ліквідації неписьменності.
Та раптовий напад фашистської Німеччини на Радянський Союз зірвав мирні плани жителів селища. 29 червня 1941 року Цумань окупували німецько-фашистські загарбники. Почалися жахливі дні гітлерівської окупації. 28 серпня 1941 року фашисти розстріляли 45 чоловік, з них 12 жінок та 11 дітей. Окупанти грабували населення, розорювали селище. Та ні розстрілами, ні катуваннями вони не могли зламати волю трудящих до перемоги над ненависним ворогом. Вони відмовлялися виконувати розпорядження окупантів, ховали майно, продовольство, одяг, допомагали місцевим партизанським загонам, переховували поранених радянських воїнів, йшли в партизани4. Вже наприкінці 1941 року на території району почали діяти партизанські групи, які згодом об’єднались у великий загін, командиром якого став комуніст О. Ф. Філюк. Як члена КПЗУ пілсудчики засудили його до 8 років ув’язнення. Він був у тюрмі до вересня 1939 року.
Загін спершу діяв поблизу Цумані, потім на Ровенщині, а згодом влився в партизанське з’єднання А. П. Бринського. Біля Цумані партизани пустили під укіс 17 ворожих ешелонів з живою силою, танками та боєприпасами. На території