Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Побоюючись за долю своїх лісних і земельних володінь, які в 1907 році в Цумані досягли 24 380 десятин, олицький князь Ф. Радзівілл переніс сюди центр управління своїми маєтками (із штатом управителів, наглядачів, об’їждчиків). Того ж року в Цумані закладено найбільший на Волині тартак, що теж належав князеві.
В роки перед першою світовою війною становище значної частини селян погіршало. Виникали нові господарства, наділи, одержані після реформи 1861 року, були поділені й переподілені. Збільшилась кількість бідняцьких господарств. За період з 1907 до 1913 року земельні володіння Радзівіллів у Цумані зросли за рахунок розорених селян на 1370 десятин. У володінні сільської громади в 1913 році залишилося 1465 десятин землі.
Розорені селяни і дрібні ремісники йшли на лісорозробки і на тартак, але й тут їх чекали тяжка виснажлива праця, визиск, а нерідко й каліцтво. Робочий день узимку тривав по 10 – 12 годин, а влітку ще більше.
Під час першої світової війни через Цумань і сусідні села — Башлики, Карпилівку та інші – проходила лінія фронту. Поблизу Цумані в боях з австро-німецькими військами брав участь молодший унтер-офіцер 326-го піхотного Білгорайського полку В. І. Чапаєв, легендарний командир дивізії часів громадянської війни.
З надією на краще майбутнє сприйняли трудящі села звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Робітники тартака разом з революційно настроєними солдатами частин, розташованих у районі Цумані, створили в листопаді 1917 року революційний комітет робітничих і солдатських депутатів, який наприкінці грудня проголосив у селі Радянську владу. Але в лютому 1918 року Цумань захопили кайзерівські війська. Після краху німецької окупації на Україні село, як і вся Волинь, у 1920 році опинилось під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
З 1920 року по 1939 рік Цумань належала до Сильненської гміни Луцького повіту. За даними польської статистики, на 30 вересня 1921 року в селі налічувалося 204 житлові будинки і 1141 житель. Найкращі земельні угіддя, луки, пасовища й ліси, як і раніше, належали сім’ї олицького князя Януша Радзівілла, куркулям та польським осадникам. Князівська сім’я мала в Цумані понад 1000 га орної землі і 26 тис. га лісу. Більшість селян залишалась малоземельною. В 1939 році на 440 селянських дворів припадало всього 600 га орної землі, причому селянська земля була значно гірша за поміщицьку.
Постійна загроза голоду і тяжке економічне становище змушували сільську бідноту йти в кабалу до князя або до куркулів. Частина селян на умовах так званої здольщини за невелику частку врожаю обробляла своїм реманентом поля багатіїв. За мізерну плату понад 200 селян змушені були працювати по 10 і більше годин на добу на князівських підприємствах – тартаку, смолокурнях, скипидарні і дистилярні, а також на лісорозробках. За найменшу провину чи вияв протесту трудящих били. Важким тягарем на плечі селян лягали численні податки. Так, за десятину орної землі, луків або городу вони платили 10 злотих, за вола чи корову – 2 проц. їх вартості, за теля – 10 злотих, за вівцю чи козу – 6 злотих, за свиню – від 6 до 8 злотих. Місцевий податок на «самоврядування» становив 100 проц. поземельного. Крім того, вони сплачували маєтковий податок, податок за коня, птицю, собаку та інші. Разом з тим селян примушували відбувати так звані шарварки – неоплачувані шляхові повинності – та інші примусові роботи на користь держави.
Жорстокий соціальний гніт доповнювався національним. Незважаючи на протести батьків, викладання в школі провадилося польською мовою. Так, у серпні 1926 року 160 селян Цумані надіслали листа на ім’я міністра освіти, де вони писали: «Ми, жителі села Цумані, української національності, в сім’ях наших і щоденному поводженні користуємось українською мовою, діти наші розмовляють вдома і поза домом по-українському. Українська мова є рідною мовою нашою і наших дітей. У Цумані є 250 українських дітей. Для них просили ми в минулому році українську школу. Хоч ми її вимагали, хоч ми намагалися вносити відповідні заяви і декларації, не дано нам цієї школи».
Трудящі Цумані дедалі рішучіше виступали проти своїх гнобителів. Ідея про возз’єднання з Радянською Україною все глибше проникала в їх свідомість.
Цумань
Сторінка 2 з 6
робітників і робітниць Житомира», яка закликала трудящих іти на останній штурм самодержавства, вщент розбити царський престол. У листопаді 1905 року селянські виступи в Цумані набрали такого розмаху, що навіть посилені наряди поліції не могли нічого вдіяти. Заворушення селян було придушене тільки тоді, коли власті прислали на допомогу роту солдатів. В роки перед першою світовою війною становище значної частини селян погіршало. Виникали нові господарства, наділи, одержані після реформи 1861 року, були поділені й переподілені. Збільшилась кількість бідняцьких господарств. За період з 1907 до 1913 року земельні володіння Радзівіллів у Цумані зросли за рахунок розорених селян на 1370 десятин. У володінні сільської громади в 1913 році залишилося 1465 десятин землі.
Розорені селяни і дрібні ремісники йшли на лісорозробки і на тартак, але й тут їх чекали тяжка виснажлива праця, визиск, а нерідко й каліцтво. Робочий день узимку тривав по 10 – 12 годин, а влітку ще більше.
Під час першої світової війни через Цумань і сусідні села — Башлики, Карпилівку та інші – проходила лінія фронту. Поблизу Цумані в боях з австро-німецькими військами брав участь молодший унтер-офіцер 326-го піхотного Білгорайського полку В. І. Чапаєв, легендарний командир дивізії часів громадянської війни.
З надією на краще майбутнє сприйняли трудящі села звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Робітники тартака разом з революційно настроєними солдатами частин, розташованих у районі Цумані, створили в листопаді 1917 року революційний комітет робітничих і солдатських депутатів, який наприкінці грудня проголосив у селі Радянську владу. Але в лютому 1918 року Цумань захопили кайзерівські війська. Після краху німецької окупації на Україні село, як і вся Волинь, у 1920 році опинилось під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
З 1920 року по 1939 рік Цумань належала до Сильненської гміни Луцького повіту. За даними польської статистики, на 30 вересня 1921 року в селі налічувалося 204 житлові будинки і 1141 житель. Найкращі земельні угіддя, луки, пасовища й ліси, як і раніше, належали сім’ї олицького князя Януша Радзівілла, куркулям та польським осадникам. Князівська сім’я мала в Цумані понад 1000 га орної землі і 26 тис. га лісу. Більшість селян залишалась малоземельною. В 1939 році на 440 селянських дворів припадало всього 600 га орної землі, причому селянська земля була значно гірша за поміщицьку.
Постійна загроза голоду і тяжке економічне становище змушували сільську бідноту йти в кабалу до князя або до куркулів. Частина селян на умовах так званої здольщини за невелику частку врожаю обробляла своїм реманентом поля багатіїв. За мізерну плату понад 200 селян змушені були працювати по 10 і більше годин на добу на князівських підприємствах – тартаку, смолокурнях, скипидарні і дистилярні, а також на лісорозробках. За найменшу провину чи вияв протесту трудящих били. Важким тягарем на плечі селян лягали численні податки. Так, за десятину орної землі, луків або городу вони платили 10 злотих, за вола чи корову – 2 проц. їх вартості, за теля – 10 злотих, за вівцю чи козу – 6 злотих, за свиню – від 6 до 8 злотих. Місцевий податок на «самоврядування» становив 100 проц. поземельного. Крім того, вони сплачували маєтковий податок, податок за коня, птицю, собаку та інші. Разом з тим селян примушували відбувати так звані шарварки – неоплачувані шляхові повинності – та інші примусові роботи на користь держави.
Жорстокий соціальний гніт доповнювався національним. Незважаючи на протести батьків, викладання в школі провадилося польською мовою. Так, у серпні 1926 року 160 селян Цумані надіслали листа на ім’я міністра освіти, де вони писали: «Ми, жителі села Цумані, української національності, в сім’ях наших і щоденному поводженні користуємось українською мовою, діти наші розмовляють вдома і поза домом по-українському. Українська мова є рідною мовою нашою і наших дітей. У Цумані є 250 українських дітей. Для них просили ми в минулому році українську школу. Хоч ми її вимагали, хоч ми намагалися вносити відповідні заяви і декларації, не дано нам цієї школи».
Трудящі Цумані дедалі рішучіше виступали проти своїх гнобителів. Ідея про возз’єднання з Радянською Україною все глибше проникала в їх свідомість.